Хотіла продати хатинку в селі.
Маленьку, стареньку, на рідній землі,
Там ніжками бігали брат і сестра,
Колись відлетіти, настала пора,
Роки безупинно, пробігли як мить,
В великому місті, так хочеться жить…
Життя в нім верує, розваги, кафе…
А що у селі тім, Воно ж геть “глухе”
Немає кав’ярень, крутих магазинів,
Не кожен в селі, навіть має машину…
Я довго не їхала в хатку в селі,
Продати хотіла, той клаптик землі.
У мене ж робота, машина шикарна
Квартира, подружки, Життя дуже гарне,
Жили як у “маслі”, що хотіли купляти,
На Балі, в Дубаї Мальдіви…літали,
Незнали чого ще нам невистачає,
Чи шуби, чи тачки, чи хто його знає…
Хотіла продати, хатинку в селі,
Здавалось, не треба, той клаптик землі,
Але хто гадав, чи хто міг то знати,
Мені довелось, у ту хату тікати,
Тікати від болю, від смерті і крику…
В мою рідну хатку, оту, не велику.
Роз’їхались друзі, роботу, закрили,
Квартиру шикарну, і ту розбомбили…
Прийшла вража сила, на рідну Вкраїну,
Прийшло люте зло, і людочки гинуть…
Ворожі ракети, по небу літають,
І нищать життя, і діток вбивають…
Заплакала рідна, земля Україна,
За що ж вона плаче, за що вона гине?
Сиджу біля грубки, в хатинці малій,
Маленька, старенька, на рідній землі,
Мене захистила, мене прийняла,
Обіймами теплими, мене обняла…
Коли все чудово, коли все вдається,
Коли все гаразд, Коли все ведеться…
То ми-не цінуєм, життєві моменти,
А хочим розкошів, великих призентів…
І хочим чогось ми багато багато,
А треба, так мало, спокійно б поспати.
Та в теплому ліжку у рідному домі,
А не по підвалах, мов люди бездомні…
А треба ж, так мало, щоб мир на землі,
Ой ні, не продам я хатинку в селі,
Я буду її, любить, шанувати,
І післа війни, буду я приїжджати,
Дай Боже нам миру, пішла щоб війна,
Нехай в Україні розквітне весна,
Лелеки додому нехай прилітають,
Сини хай до мами Живі приїжджають…
Хотіла продати хатинку в селі
маленьку, стареньку, на рідній землі,
Моя батьківщина, фортеця моя…
Всім серцем й душею, люблю її я.
Голова правління Благовіщенської ТПО УТОС – НЕСТЕРЕНКО Марина Миколаївна
