Голова ЦП УТОС

Більчич Владислав МиколайовичБільчич Владислав Миколайович народився 1 жовтня 1940 року на Далекому Сході, в ук­раїнській родині, у селі Сєвєрне Хабаровського краю, що у Російській Федерації. Після закінчення навчання у школі на Полтавщині, вступив до Крюківського машинобу­дівного технікуму. Коли закінчив у 1958 році технікум, за розпо­ділом, отримав направлення до Донецька на учбово-виробниче підприємство УТОС.

Близько п’яти років Владислав Миколайович працював на посаді інженера-конструктора. Він брав активну участь у розбудові підприємства, що вже на той час перетворювалося на сучасне високомеханізоване вироб­ництво.

У 1966 році його призначили заступником директора по виробництву, а через три роки доручили очолити інженерну службу Донецького УВП. З 1962 по 1968 рік Владислав Миколайович без відриву від виробництва навчався у До­нецькому політехнічному інституті. З початку утворення Донецького об’єднання стає його головним інжене­ром.

На усіх посадах, які доводилось обіймати на Донецькому підприємстві, він проявляв творчий підхід у вирішенні питань щодо покращення праці інвалідів по зору. Перехід незрячих виробничників від простих застарілих виробів до нових із сучасними технологічними процесами вимагав клопіткої праці і максимум уваги. У цій справі потрібно було мати неабияке терпіння, уміння переконувати у доцільності освоєння того чи іншого зовсім нового виробничого процесу. Наполеглива у технічному розумінні творча праця, уміння знаходити шляхи вирішення складних проблемних завдань, уміння працювати з людьми — усе це свідчить про те, що на посту голови Центрального правління він аж ніяк неви­падкова людина — його сюди привела сама Доля.

X з’їзд УТОС, що відбувся у травні 1981 року, обирає Владислава Миколайовича членом Центрального правління і заступником голови, а згодом першим заступником голови ЦП УТОС з виробничих питань. З вересня 1993 року він — виконувач обов’язків голови ЦП УТОС, а у травні 1994 року пленум обрав його головою Центрального правління УТОС.

Нагороджений орденами “За заслуги” 2-го ступеня (2011), 3-го ступеня (2003), «Знак Пошани» (1974). Має почесне звання “Заслужений працівник промисловості України” (1997).