Білоцерківське УВП УТОС

Білоцерківське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих   зареєстровано     від 4 червня 1933 року.

Основним статутним завданням підприємства є залучення до суспільно корисної праці інвалідів зору, що забезпечує їх соціально-трудову та медичну реабілітацію.

В далекому 1933 році поодинокі та нужденні незрячі стихійно об’єдналися та створили артіль чисельністю 13 чол., з метою змінити спосіб свого життя, бути корисними суспільству та матеріально себе забезпечувати. Це об’єднання сформувалося в послідуючому в первину організацію для незрячих.

Розпочали свою виробничу діяльність з найпростіших виробів – чорнило та синька. Чисельність працюючих та обсяги виробництва поступово росли, розширювався асортимент, закуповувалося обладнання. Виготовляли синьку, ультрамарин, мотузки, збрую для коней. Під час війни приміщення підприємства були зруйновані, обладнання розграбоване, тому довелося починати все спочатку.

Активна розбудова, освоєння приміщень та нового виробництво розпочалася 1949 року.

Основні віхи розвитку підприємства такі:
1949 р.- побудовано прядильний цех;
1952р .- організовано дільницю картонажних виробів;
1956р. – побудовано гуртожиток ;
1957р. – розпочав роботу кронекорковий цех;
1958 р. – освоєно виробництво фольгових ковпачків для ялинкових іграшок;
1968 р. – побудовано новий корпус-цех електровиробів по виробництву сигнальної апаратури та електроустановчих виробів.

Так з року в рік продовжується розбудова підприємства. Вже у 1974 році вперше господарським способом будується інструментальний цех, де розмістилося більше 30 одиниць устаткування по виготовленню нестандартного обладнання, оснастки, тифлотехнічних пристроїв. Це дало змогу освоювати та виробляти більш складну продукцію.

В цьому ж році будується новий двоповерховий корпус – заготовчий цех. Побудовано більш ніж 3 тис. кв. м виробничих площ, почали працювати котельня, інженерні та газові мережі, склади, освоєна земельна ділянка “Харчопром”.

Таким чином, підприємство вже має необхідну базу – сучасне обладнання, технології і професійний колектив чисельністю 600 чол. В 1976 році удача подарувала колективу виріб ВПК-2000, який став ривком у подальшій господарській діяльності підприємства. На той час, освоюючи і випускаючи цей виріб невеличкими партіями, вже подумки проглядалося майбутнє підприємства – сучасний завод по випуску низьковольтної апаратури. Використовуючи досвід інших заводів, підприємство впровадило випуск ВПК-2000 за замкненим технологічним циклом до 3,5 млн. шт. на рік.

Колектив підприємства після тривалих вагань та пошуків своєї долі приймає рішення приступити до освоєння низьковольтної продукції ВПК-2000А за держзамовленням машинобудівному комплексу та забезпечення експортних поставок. Це на той час дуже ризиковане рішення повністю змінило ставлення до інваліда як до виробника складної, надійної продукції. Для подальшого розвитку виробничої бази підприємству виділено земельну ділянку і згодом на нових територіях розмістилися нові виробничі підрозділи оснащені сучасним обладнанням.

Підприємство перетворилося на будівельний майданчик. Щороку на капітальне будівництво господарським способом витрачалося близько 1 млн. крб. Було введено 15 000 кв. м виробничих та побутових приміщень.

Поряд з будівництвом освоювалися новітні, раніше невідомі нам технології: лиття кольорових металів, лиття і пресування по переробці пластмас, термічна обробка деталей, гальванопокриття, виготовлення метизів та крепежу – тобто все, що необхідно та відповідало технологіям електроапаратного виробництва. Це дало змогу створити більше як 1600 робочих місць та практично забезпечити повну потребу держзамовлення – 4,0 млн. шт. на рік ВПК-2000 різних виконань.

Підприємство стало монополістом з поставки низьковольтної апаратури машинобудівному комплексу, ліфтобудівним та кранобудівним заводам.

З 1991 року в Україні, як і в усіх країнах СНД, почався спад виробництва, розрив економічних зв’язків, зупинка промислових підприємств, втрата ринків збуту. Це торкнулося і нашого підприємства. Втрата роботи, як основного засобу існування, для фізично здорової людини –це серйозне випробування, а для незрячої, яка тільки завдяки праці відчуває свою повноцінність та необхідність, це взагалі катастрофа і відчай .

Відновлення стабільної роботи почали з малого – пошуку шляхів входження в ринок. Неврегульованість законодавства, податкової системи, коли підприємство обкладене непосильними податками, змусили адміністрацію на чолі з її директором Савчуком А.А. взятись за правове навчання, шукати шляхи подолання збитковості та нарощування обсягів виробництва, розширення робочих місць для інвалідів зору. Певний період підприємство змогло вижити тільки завдяки повній перепрофілізації виробництва із складної промислової продукції за державним замовленням (низьковольтна апаратура) на різноманітну гаму виробів широкого вжитку (розетки, вимикачі клавішні, запобіжники тощо). Поступово вийшли на ринки збуту Росії та країн СНД.

Таке потужне підприємство не могло довго утримуватися тільки за рахунок ринкових виробів, тому пошук продовжувався і виводив на зв’язки з промисловими підприємствами. Курс, обраний підприємством на промислову продукцію( мікровимикачі в системи безпеки ліфтобудівної галузі), це курс на зовнішньо- економічну діяльність. Підприємство стало учасником широкомасштабної програми впровадження Європейських вимог EN-81 та правил безпеки експлуатації ліфтів. Розробка, освоєння та впровадження у виробництво, в найкоротші терміни, нових зразків пристроїв безпеки для ліфтового господарства, проводиться з урахуванням розвитку ліфтобудівної галузі. Це стає можливим завдяки наявності потужної технічної, виробничої та інтелектуальної бази. Підприємство в різний час мало свої злети та падіння, успіхи та невдачі, але завдяки злагодженій роботі всього колективу, сьогодні в місті це унікальне підприємство з розвинутою інфраструктурою для задоволення всіх потреб працівників та виконання свого статутного призначення – соціального захисту та працевлаштування інвалідів зору.

В усі часи діяльності підприємства поряд з розвитком виробничої бази забезпечується функціонування соціальної інфраструктури, що дає змогу здійснювати всі заходи трудової, медичної та соціальної реабілітації інвалідів зору. Для забезпечення всіх різнобічних потреб працюючих на підприємстві функціонує два гуртожитки, база відпочинку, клуб, оздоровчий пункт, їдальня, здійснюються перевезення працівників на роботу та з роботи власними автобусами.

Харчування на підприємстві організовано на двох промислових майданчиках. Працівники із шкідливими умовами праці харчуються за рахунок підприємства.

Гуртожиток для молодих сімейскладається з 29 окремих однокімнатних квартир з усіма зручностями.

Гуртожиток для холостяківрозрахований на 50 ліжко-місць.

Здоровпункт підприємства функціонує, як міні-поліклініка з набором всіх необхідних медичних послуг для надання першої медичної допомоги, профілактики захворювань та проведення періодичних медоглядів.

Клуб забезпечує проведення культурно-масових заходів для відпочинку працівників підприємства та членів їх сімей. Участь інвалідів у гуртках художньої самодіяльності є одним із елементів реабілітації, дає можливість розкриття їх здібностей та духовного збагачення.

В клубі функціонує бібліотека для працівників та пенсіонерів підприємства. Художня, науково-популярна та освітня література в озвученому форматі, що розміщена на аудіо-касетах та цифрових носіях, доступна для прослуховування інвалідами зору.

В комп’ютерному класі інваліди по зору можуть записати будь-яку книгу на диск або карту пам’яті. А також є прекрасна можливість навчитися користуватися комп’ютером, адже саме для цього створений цей комп’ютерний клас. Для людини з вадами зору комп’ютер це електронний секретар, за допомогою, якого можна написати лист, прочитати книгу, записати диск, послухати музику, мати доступ до інформації, що є у всесвітній мережі Інтернету. Завдяки комп’ютерним технологіям молодь має унікальну можливість здобути вищу освіту.

Невід’ємною складовою роботи з інвалідами є їх участь у спортивно-оздоровчій роботі. Заняття у спортивних секціях дає змогу з користю для здоров’я проводити вільний час, покращувати фізичний стан та виборювати призові місця на змаганнях з тих видів спорту, що доступні інвалідам зору.

База відпочинку “Діброва ” розташована в смт. Рокитне на площі 3,5 га і розрахована на 150 ліжко-місць в окремих будиночках.

Колектив підприємства живе цікавим, але напруженим життям, досягає забезпечення працівників та членів їх сімей всіма матеріальними та духовними благами.

Коли в далекі 30-ті роки задумувалась система закладів соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів зору, навряд чи комусь тоді спадало на думку, що через деякий час вони перетворяться з “вічних прохачів” на повноцінних конкурентоспроможних виробників, які змогли вистояти в період глибокої фінансово-економічної кризи, поступово відвойовуючи втрачені позиції в процесі входження в ринкові відносини. Вся історія розвитку підприємства свідчить про головне, що необхідно і можливо створювати специфічні умови для людей з особливими потребами, в чому і полягає їх трудова та соціальна реабілітація. Основою в роботі ВПО УТОС та голови правління є сприяння у виконані напружених завдань, що стоять перед підприємством. Під контролем та постійною увагою перебувають питання створення для інвалідів зору необхідних умов праці, застосування тифлозасобів, з метою найбільш раціональної та ефективної їх роботи. Первина організація УТОС надає практичну допомогу інвалідам зору з проблемних питань соціального характеру, є виразником їх інтересів та звертається до вищих органів державної влади для вирішення питань, що відносяться до їх компетенції.

На даний час виробничо-первина організація нараховує – 276 членів, з них:

Інвалідів по зору 1 групи    160
Інвалідів по зору 2 групи    109
Інвалідів по зору 3 групи    2
Зрячих    5

Склад правління:

  1. Галан Роман Володимирович –голова правління – інв. ІІ гр. зору;
  2. Савчук Анатолій Анатолійович – директор;
  3. Добровольський Станіслав Петрович – начальник дільниці цеху електровиробів – інв. ІІ гр. зору ;
  4. Архирей Тетяна Олександрівна – складальник механоскладальної дільниці – інв. ІІ гр. зору;
  5. Ткаченко Сергій Миколайович  – складальник цеху електровиробів – інв. І гр. зору;
  6. Якименко Людмила Петрівна – складальник цеху електровиробів – інв. І гр. зору;
  7. Колесник Тетяна Миколаївна – обробник пластмасових виробів – інв. ІІ гр.зору;
  8. Проніна Наталія Анатоліївна – свердлувальник цеху електровиробів – інв. ІІ гр.. зору;
  9. Ясюченко Тетяна Петрівна – складальник цеху електровиробів – інв. І гр. зору.

Склад ревізійної комісії:

Голова М.М. Коваленко
Члени комісії А.М. Гопаца, С.І.Руденко