19 червня 2025 року члени Ніжинської ТВПО УТОС відвідали чарівне місце, частину історичної спадщини Чернігівщини, Обласний історико – меморіальний музей – заповідник П. Куліша «Ганнина Пустинь», який було створено 28 червня 2000 року на території хутора Мотронівки Чернігівської обл. Ніжинського р-ну.
Дорога до музею проста, зрозуміла і зручна. Подорож до музею, який розташований на відстані 200 км від Києва, 50 км від Ніжина, для пересічного туриста може здатися тривалою і водночас , надзвичайною – з огляду на екскурс у минуле України й усвідомлення місця в українській історії постатей видатних українців , культурних подвижників П. Куліша та Г. Барвінок. Мотронівка, Ганнина Пустинь, Кулішівка – три назви хутора, пов’язаного з ім’ям Пантелеймона Куліша (1819-1897) українського письменника, поета, фольклориста, етнографа, критика, перекладача Біблії на українську мову, автора історичного роману «Чорна Рада».Соратником і товаришем П.Куліша була його дружина Олександра Михайлівна Білозерська, псевдонім – Ганна Барвінок (1828-1911). Її оповідання залишили вагомий слід у розвиток української культури. Олександра Білозерська та її майбутній чоловік П. Куліш познайомилися в маєтку Білозерських – Мотронівці, куди П. Куліш приїхав на гостини до друга Василя Білозерського, рідного брата Олександри в 1843 році. Згодом молоді люди освідчились в коханні, заручились, одружились. Боярином на їхньому весіллі був Тарас Шевченко.
Сам господар оселився в Мотронівці через 30 років після весілля. Тут Куліш жив повноцінним життям тут він знайшов землю, про яку мріяв, про яку написав багато творів.Берегинею Мотронівки була Олександра Михайлівна. На хуторі у письменника дозрів задум роману «Чорна Рада» він перекладає Шекспіра, Гете, Байрона, готує до друку збірку поезій «Дзвін», завершує працю «Отпадение Малоросии от Польши», дбає про видання прогресивної преси.
Хутір «Мотронівку» заснував батько Г.Барвінок, Михайло Білозерський, це була батьківщина його дружини – Мотрони Василівни (хутір названий на її честь). Чимале місце займали сад, господарський двір, пасіка. Будинок Білозерських, де зараз розміщений музей, дихає життям, у хаті, реконструйованій за історичними документами відтворений інтер’єр оселі Білозерських. Привертає увагу кімната – вітальня із простим, покритим скатертиною столом, за яким частували гостей. У пам’яті Т. Шевченка, який любив посидіти за ним, стіл назвали «Шевченківським». Сестри Білозерські були вмілими вишивальницями, тому в музеї представлена експозиція рушників «Рушник, що вміє розмовляти».
Уся територія заповідника (9,2га) розбита доріжками, квітниками, газонами, алеями якими в далекі Кулішівські часи ходили – Т.Шевченко, В.Забіла, І.Франко, І.Пулюй, Марко Вовчок, Опанас Маркевич, М. Костомаров.
Особливе місце – поховання Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок та Василя Білозерського. Поряд розташована капличка святого Пантелеймона споруджена в 2001 році та високий хрест, поставлений Г. Барвінок на честь свого чоловіка П.Куліша в 1897 році, відтворений за спогадами старожилів, та за історичними документами з архівів історичного музею Тарновського.
Максим Гоцало, голова Чернігівської ОО УТОС