Кіт Сергій Васильович народився 2 січня 1965 року у Дніпропетровську у сім’ї військовослужбовців. Батько, Василь Кіт, відслужив тридцять п’ять років у внутрішніх війська. Мати за фахом технолог закладів громадського харчування. Тож вона разом із батьком служила у тих військах як спеціаліст, необхідний у збройних силах.
У дитинстві Сергій Кіт був досить енергійним і життєрадісним хлопчиком. Він грав у хокей, футбол; колекціонував марки і стародавні монети. З ранніх дитячих років йому назавжди запам’яталися цікаві подорожі з батьками підчас їхніх чергових відпусток. У ті роки син мріяв стати військовим лікарем, але тій прекрасній мрії збутися не судилося.
Коли Сергій Кіт пішов до школи, проблем із зором у нього ще не було. Та лихо підкрадалося до хлопця якось непомітно. Спочатку він навіть і сам не помічав, що недобачає, а лише тоді, коли втратив значну частину. Та, незважаючи на це, Сергій продовжував навчатися у своїй школі, докладаючи чималих зусиль, щоб не відстати від своїх однокласників.
Як не важко, було продовжувати навчання з незначним залишком зору, та він усе-таки закінчив Дніпропетровську середню загальноосвітню школу № 6 із прекрасними результатами. Звичайно, не обійшлося тут без суттєвої допомоги. Своєму успіхові щодо успішного закінчення школи Сергій завдячує передусім своїм батькам. Саме вони найбільше працювали із сином, виховуючи в ньому силу волі та прищеплюючи навички самостійності. Вони навчили сина ніколи не показувати, що він інвалід, а намагатися робити усе нарівні зі зрячими. Щиро вдячний Сергій Кіт і тодішньому директорові школи Аллі Єгорцевій, яка всіляко сприяла тому, щоб він продовжував навчатися у тій школі, створюючи необхідні умови для цього.
Батьки важко переживали те, що син втратив зір. Вони намагалися якось зупинити біду і зберегти хлопцеві хоч невеличкий залишок зору, але той процес і далі продовжувався. Тож після закінчення школи Сергій відразу отримав І групу інвалідності, після чого вирішив працевлаштуватися на підприємстві УТОС.
Свою трудову діяльність Сергій Кіт розпочав на головному підприємстві Дніпропетровського УВО “Луч” УТОС у березні 1983 року. Спочатку його прийняли учнем слюсаря-збиральника електротехнічних виробів. Оскільки хлопець був ще зовсім юним і не мав необхідних навичок роботи, за ним, як і за багатьма молодими виробничниками, закріпили наставників з числа досвідчених і авторитетних працівників.
Досконало оволодівши виробничими професіями, Сергій Кіт згодом почав працювати там, де найважче, оскільки не боявся труднощів. Він працював підсобним робітником, потім протягом десяти років трудився на різних виробничих процесах у цеху № 4. І скрізь, де юнак трудився, його поважали і любили бо не боявся труднощів, поважав старших, умів легко і просто йти на діловий контакт із будь-яким виробничником.
У Сергія Васильовича незабаром встановилися ділові та дружні відносини із колегами по роботі. Від самого початку своєї трудової діяльності він виявляв не тільки високу виробничу активність, але й велику цікавість до громадського життя колективу Дніпропетровського УВО УТОС. Хлопець мав гарні організаторські здібності. У колективі були впевнені у тому, що коли за якусь справу береться Сергій Кіт – вона обов’язково буде доведена до кінця.
Сергій Кіт завжди активно займався громадською роботою. Спочатку його обрали комсоргом цеху. Там хлопець отримав прекрасну можливість показати свої здібності, і незабаром молодь обрала його секретарем комітету комсомолу головного підприємства об’єднання. Потім Сергій був обраний і членом районного комітету комсомолу міста. У 1985 році його прийняли у члени КПРС.
Комсомольська, а потім і партійна жіяльність були для Сергія Кіта хорошою школою, яка принесла йому багато користі у набутті досвіду роботи з людьми. Колеги по роботі та друзі казали, що він просто вроджений до громадської роботи. Переконавшись у тому, що Сергій Васильович має непогані організаторські здібності і в недалекій перспективі може бути хорошим керівником, утосівці у 1988 році обрали його членом Дніпропетровського обласного правління УТОС, а через п’ять років, тобто у 1993 році, на черговій звітно-виборній конференції Дніпропетровської обласної організації УТОС Сергій Кіт був обраний головою обласного правління.
Те високе довір’я, яке було виявлене йому конференцією, стало для Сергія великою несподіванкою. Сергій Васильович знав, що на такий великий і досить відповідальний пост обирають переважно осіб із чималим життєвим досвідом та практичним стажем роботи, чого у нього було ще не так і багато. Однак за виявлене йому довір’я він був вельми вдячний і запевнив делегатів конференції, що докладе усіх зусиль, аби його виправдати.
І, звичайно, Сергій Васильович свого слова дотримав. Відпрацювавши понад десять років головою чисельної обласної організації УТОС, Сергій Кіт зумів разом із членами правління зробити багато хороших справ і увійти в число кращих керівників УТОСу. Сергій Васильович довів, що молодим треба сміливіше довіряти керівництво на відповідальних ділянках роботи і вони не підведуть, а, навпаки, стануть гідною зміною старшому поколінню.
Очоливши обласне правління УТОС, Сергій Васильович намагався оволодіти знаннями, які б допомогли йому більш професійно підходити до розв’язання проблем соціального захисту та реабілітації інвалідів по зору. Коли у 1994 році з’явилася можливість по лінії Всесвітньої організації “Міжнародне навчання” поїхати до США на науку з проблем інвалідів, щоб отримати спеціальну освіту, він із задоволенням погодився використати ту прекрасну нагоду. Сергій Кіт був направлений у США на навчання за фахом “Менеджер міжнародного руху інвалідів”. Там він успішно пройшов навчальний курс, здав іспит з даної спеціальності й отримав диплом-сертифікат.
У 1996 році був обраний членом Центрального правління Українського товариства сліпих.
У 1996 році Сергій Васильович заступник голови Ради голів обласних правлінь УТОС.
У 1998 році голова правління координаційної ради громадських організацій інвалідів у Дніпропетровській області.
У 2001 році Сергій Васильович закінчив Дніпропетровський технолого-економічний технікум за фахом “Бухгалтер-аудитор” і отримав знання, необхідні сучасному керівникові.
У 2002 році Сергій Васильович був нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Сергій Кіт від самого початку своєї трудової діяльності підіймався по кар’єрній драбині швидко й упевнено. Звичайно, у нього є прекрасні здібності роботи з людьми і це відіграло велику роль у його житті. “Та в першу чергу, – каже Сергій Васильович, – я щиро вдячний колективові головного підприємства, своєму першому наставникові – Ніні Теслевій, першому бригадиру – Володимиру Кузьменку і, звичайно, генеральному директорові об’єднання Леонідові Лежепьокову, який особистим прикладом не раз доводив, що і при такій інвалідності як сліпота можна повноцінно вчитися, працювати й жити, що інтелект керує всіма процесами в суспільстві”. Він вважає, що саме ці люди відіграли значну роль у подальшому формуванні його особистості.
На початку 2004 року за рішенням президії Центрального правління Сергій Васильович призначений директором Дніпропетровського УВП.
У листопаді 2010 був обраний заступником голови правління Асоціації підприємців і працюючих інвалідів України.
25 березня 2014 року у Києві відбувся VII Пленум Центрального правління Українського товариства сліпих на якому було прийнято рішення ввести до складу Президії Центрального правління Українського товариства сліпих Кіта Сергія Васильовича та обрати його на посаду першого заступника голови Центрального правління Українського товариства сліпих.