Дитинство. Спогади про початок війни.
Володимир Петрович Волков народився 25 травня 1937 року в м. Новоград-Волинський в сім’ї військовослужбовця. Батько його на той час уже був підполковником та командиром танкового полку.
Війна та бомбардування німецьких загарбників маленького Володю з мамою застала в потязі до Одеси.
Володимир Петрович згадує, як потяг зупинився, тому що дуже близько до колії лежали міни. Всіх пасажирів вивели з вагонів та машиніст спробував проїхати, а в той час в небі з’явилися німецькі літаки і почали скидати бомби. Мама собою закрила сина, і вони залишилися живими та неушкодженими, хоча поряд було дуже багато жертв. Після цього їх подорож змінилася евакуацією. Замість сонячної рідної Одеси Володимир Петрович з мамою зустрічаються з бабусею та старшою сестрою та попадають в евакуаційний потяг до Челябінська, а батько залишається зі своїм полком захищати країну від фашистів.
В Челябінськ вони прибули з однією валізою, але так як були сім’єю військовослужбовця, їм швидко знайшли житло та роботу, але при першій можливості в квітні 1944 року, після звільнення Вінниці, переїзжають в Вінницю.
В цей час батько Володимира Петровича вважався безвісти зниклим. Але насправді був взятий в полон в бою за Дубно. Тричі намагався втекти з полону, але спроби були не вдалими, тому Петро Ілліч налагодив стосунки з іншими полоненими та почали підпільну боротьбу проти фашистів. Згодом воював в офіцерському полку 2-го Українського фронту створеного з військовополонених. Петро Ілліч служив офіцером до 1950 року.
Епоха УТОС: коротко про головне
В 1960 році Володимир Петрович закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний університет та приступив до роботи вчителем фізики. У 1973 році під час уроку Володимир Петрович зрозумів, що почав дуже погано бачити та майже не бачить того що діти пишуть на дошці, та прийняв важке для себе рішення – припинення вчительської кар’єри.
Після звільнення зі школи, в пошуках роботи доля привела Володимира Петровича в УТОС.
З травня 1973 року Володимира Петровича Волкова призначено директором Кам’янець- Подільського УВП УТОС, де пропрацював 5 років та повністю змінив долю та спеціалізацію підприємства. Після закінчення строку контракту Володимира Петровича постановою Президії ЦП УТОС перевели на посаду директора Сімферопольського УВП УТОС, де він пропрацював до вересня 1986 року.
З вересня 1986 року до листопада 1989 року Володимир Петрович працює головою Кримської обласної ради первинних організацій УТОС.
У 1989 році помер батько, Петро Ілліч Волков, і доля повернула нашого героя назад в батьківській будинок в м. Кам’янець – Подільський. Прийшовши на рідне підприємство, в пошуках роботи, Володимира Петровича обрали головою профспілкового комітету Кам’янець – Подільського УВП де пропрацював до 2010 року.
Незважаючи на свій поважний вік, Володимир Петрович не зміг бути без роботи та очолив гурток шахів на підприємстві.
За час роботи Володимир Петрович проявляв себе кваліфікованим спеціалістом, надзвичайно працелюбним, ініціативним працівником. Нагороджений медаллю “За Додоблесный труд”, “Ветаран праці”, великою кількістю почесних грамот, подяк.
З чого почалося написання книги?
У 2008 році Володимиру Петровичу друзі подарували книгу російського історика Олексія Ісаєва “Дубно 1941”
Прочитавши її, наш герой зрозумів, що історія дуже йому знайома, але дійові особи мали б бути інші…
Так, Володимир Петрович зрозумів, що перемоги та подвиги його батька, підполковника Волкова та його полку, приписали зовсім іншій людині. Звертався герой і до автора, і до видавництва, але все без толку. Незважаючи на вік, дуже поганий зір та інші хвороби, Володимир Петрович знайшов всі записи свого батька, вирізки з газет, виписки з архівів, згадуючи всі розповіді Петра Ілліча почав писати книгу.
Давалося це важко, бо постійно потрібно було когось просити надрукувати текст, прочитати інформацію, тощо, тому історія написання книги зайняла 15 років.
Звичайно, працівники Кам’янець – Подільського УВП, ТПО, обласної організації підтримували Володимира Петровича в його бажанні, всіляко допомогали. І ось нарешті інформація зібрана, кошти відкладені і перших 100 книг надруковані.
Свої книги, Володимир Петрович дарує друзям, колегам також планує передати до бібліотеки підприємства.
Наш герой хоче, щоб чим більше людей дізналися про справжнього підполковника Волкова та його полк.
Сьогодення.
Сьогодні Володимир Петрович вдруге в своєму житті переживає війну, бомбардування, ракетні обстріли… боляче це все відчувати в такому поважному віці. Але наш герой вірить в найшвидшу перемогу України, що наші військові “дадуть такого жару”, що ті кати більше не захочуть дивитися в нашу сторону.
Володимир Петрович бажає усім українцям мирного неба, швидкої перемоги, віри в себе. Не боятися перешкод на своєму шляху, незважаючи на вік, здоров’я та інші проблеми.
Володимир Петрович зараз проживає сам, діти проживають за кордоном. Вони часто спілкуються за допомогою Інтернету, але людина в такому віці потребує більшої уваги, тому працівники підприємства, ТПО, обласної організації відвідують його, допомагають по господарству та в побуті, а він часто відвідує УТОС, бо це вже його сім’я.
А ми побажаємо Володимиру Петровичу міцного здоров’я, довгих років життя, мирного неба. Бути таким же позитивним, наполегливим, а ми завжди будемо його підтримувати та допомогати.
Все буде Україна.
Ірина КАЛЮЖНА