5 грудня 2017 року в приміщенні Чернівецької обласної організації Українського товариства сліпих, працівники громадської організації провели круглий стіл на який запросили керівників обласного діагностичного центру, обласної лікарні, міської лікарні №2, Буковинського медичного університету, обласного та міського управління охорони здоров’я, обласного та міського департаментів соціального захисту населення, голову обласної державної адміністрації, голову міста Чернівці та головних лікарів усіх поліклінік міста.
На жаль, прийшли не всі, а тільки половина від усіх запрошених.
Захід проводили з нагоди міжнародного дня людей з інвалідністю, який в усьому світі відзначають 3 грудня. Це день підвищеної поінформованості про проблеми цих людей та активізації зусиль що до вирішення проблем та труднощів, які ці люди долають кожного дня.
Мета даного заходу була дуже проста привернути увагу до тих труднощів, з якими постійно живуть і які долають незрячі та ті у кого порушення зору при отриманні медичних послуг. Зокрема:
- Транспорт непристосований для користувачів, що не бачать зовсім (не озвучують ніде маршрут та зупинки транспорту, наприклад тролейбус №3, не всюди озвучують зупинки , що є порушенням Закону «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні»).
- Відсутні звукові маячки на вході до поліклініки чи лікарні, а отже незрячий, який не ходить туди щодня, не знайде вхід .
- Не завжди є якісне освітлення приміщень.
- Контрастні таблички з укрупненим шрифтом та шрифтом Брайля на дверях кабінетів не всюди.
- Відсутнє звукове табло про графік прийому лікарів.
- Під кабінетом лікаря бувають черги в яких доводиться висидіти інколи до 4 годин, а незрячий в силу відсутності зору не може слідкувати за чергою( хто попереду, хто позаду, хто відійшов, хто підійшов контролювати не може), а якщо, в кращому випадку, він з супроводжуючим, то чому людина за свої добрі наміри має ще пів дня в черзі чекати з незрячим це запитання, яке залишається відкритим.
- В кабінеті лікаря на особистому прийомі часто трапляються випадки коли лікар розмовляє з супроводжуючим, а не з пацієнтом. Це не коректно, бо незрячий зазвичай добре чує, і розуміє здатен аналізувати інформацію та самостійно приймати рішення, а ще інколи супроводжуючий взагалі буває стороння людина тому не знає проблеми незрячого ( може сам пацієнт не хоче щоб він їх знав),та й як можна правильно поставити діагноз коли не зібрати анамнез – запитання, яке залишається відкритим.
- На упаковці до медичного препарату є напис шрифтом Брайля, яким володіють в Україні всього 10% користувачів, а інструкцію написану плоскодрукованим незрячий взагалі не прочитає, а тому показання та протипоказання до прийому препарату будуть для нього не відомі, а отже головне гасло лікаря «не нашкодь» не буде виконано.
- Де сісти в кабінеті лікаря і, зокрема, стоматолога, якщо там багато техніки та інструментів, незрячий не бачить, а лікар часто не знає, що потрібно провести людину і просто поставити руку пацієнта на крісло.
- Як незрячому вибрати собі сімейного лікаря, якщо ти візуально не бачиш ходити по кабінетах та особисто знайомитися з лікарями тобі не дозволять, бо вони в цей час ведуть прийом. Сайти на яких є інформація про медиків, не завжди доступні, бо спеціальне програмне забезпечення дорого вартісне. Багато незрячих не вміють користуватися комп’ютером.
Не відомо, як незрячий буде читати та підписувати декларацію про наміри.
На всі ці запитання ми хотіли отримати відповіді і в основному їх отримали.
Було дуже приємно, що прийшли головні лікарі міських полклінік №1 №2,№3.
Вийшов дуже конструктивний процес. Ми віримо, що нас зрозуміли.
На жаль, ніхто не прийшов з буковинського медичного університету, бо там готують кадри, хоч їх запрошували в телефонному режимі та через електронну пошту, ще не було представника з поліклінічного відділення, що є підрозділом поліклініки №2 і знаходиться у чернівцях на Комарова №2, (де компактно проживають незрячі з будинків 3, що на провулку Ентузіастів, 188, 190, 190А, 192 на вулиці Головній у Чернівцях), які є постійними пацієнтами вище зазначеної поліклініки. Їм надсилали рекомендованим листом повідомлення, на жаль, неодноразово запрошували прийти та розповісти про медичну реформу, але медики не хочуть виходити з своїх кабінетів та спілкуватися з нами. Вони й сьогодні кажуть, що працюють по старому і ніяких вказівок про зміни не мають.
Основним міжнародним документом, який гарантує безперешкодний доступ до всіх об’єктів для людей з інвалідністю є Конвеннція ООН про права людей з інвалідністю. Держава зобов’язана вжити конкретних і заходів що до усунення бар’єрів, які утруднюють безперешкодний доступ до фізичного, економічного, соціального та культурного оточення, охорони здоровя, освіти транспорту, інформації, звязку для того, щоб люди з інвалідністю могли повною мірою користуватися усіма правами та основоположними свободами.
Ми віримо, що держава виконає свої зобов’язання і нам буде жити значно комфортніше. “Інвалідами” людей роблять не вади здоров’я, а бар’єри довкілля та байдужість чиновників.
Галина Гродецька,
Чернівецька обласна організація УТОС.