Джерела:
Міжнародний День білої тростини – щорічний день обізнаності, що відзначається 15 жовтня, аби звернути увагу на ситуацію із дотриманням прав незрячих людей. Для переважної більшості незрячих людей біла тростина є основним засобом, що забезпечує їм безпеку, можливість орієнтуватися та самостійно пересуватися в просторі, жити незалежним, активним і повноцінним життям.
В Україні День білої тростини маловідомий, хоча незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості і створення позитивного образу сліпої людини, особливо у свідомості працедавців та чиновників із владних структур. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству. Детальніше про це розповів директор вінницького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих (УТОС) Костянтин Ільніцький.
-На Вінниччині традиційні заходи до Дня білої тростини скасовані через нещодавні масовані обстріли. Але це все ж не свято, а нагадування всім про потреби людей із порушеннями зору. Бо ми є невід’ємною частиною суспільства! Членів обласної організації УТОС в нашому регіоні зареєстровано 1050. Із них близько 450 – у Вінниці. Водночас деякі вінничани із інвалідністю по зору 2-3 групи ще не вступили до лав нашої організації УТОС, – повідомив Костянтин Ільніцький.
Він поінформував, що на вінницькому підприємстві незрячих працює близько 140 осіб, із них 90 – люди з інвалідністю. Аналогічне підприємство УТОС діє і у Барі. Там працює близько 70 осіб.
-Раніше на нашому підприємстві працювало 750 осіб. Сьогодні держава не дуже активно сприяє працевлаштуванню незрячих. Раніше Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю і програми у Міністерстві соціальної політики допомагали у переоснащенні підприємства, що сприяло у підвищенні його конкурентоздатності. Нині ці механізми не працюють. На жаль, далеко не всі чиновники розуміють, що праця людей з інвалідністю – це економічно вигідно навіть у військовий час та після нього. Працівники нашого підприємства все ж платять податки, наповнюють казну, – наголосив Костянтин Ільніцький.
Мінімальна пенсія людей з інвалідністю складає 2300 гривень. Зрозуміло, цього не вистачає на життя. Законодавці підготували Закон про оплату праці людей, які доглядають осіб з інвалідністю по зору першої групи (розміром дев’ять тисяч гривень; із зарахуванням до трудового стажу). Але його через військовий стан поки що не втілили у життя. Зокрема, Кабмін поки не розробив відповідного механізму, наголосив Костянтин Ільніцький.
Водночас у Вінниці, на відміну від багатьох інших міст, є пільги для людей із інвалідністю по зору. Зокрема, для них передбачено безкоштовний проїзд в громадському транспорті і пільги на сплату комунальних послуг (з інвалідністю першою групи знижка – 50 %, другої – 30 %).
Обласна організація УТОС і підприємство незрячих, окрім уплати податків, також безпосередньо допомагають нашим військовим і переселенцям. На підприємстві діють волонтерські організації. Воно приймає на своїй базі вимушено переміщених осіб. Тут шиють одяг для військових, створюють моделі бронежилетів і розгрузок.
З історії
Як засіб визначення шляху палиця відома вже здавна. Але історія білої тростини як символу сліпоти бере свій початок лише з 1921 року.
Отож у Великій Британії, в місті Бристолі, жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцевих журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але, на своє щастя, одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому». Джеймс прислухався до поради товариша по долі. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки.
Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і не помітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, аби вона одразу привертала увагу оточуючих. Задум виявився вельми вдалим. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.
Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійницька організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. Радіо Бі-Бі-Сі виступило з пропозицією, аби всі незрячі були забезпечені подібними тростинками. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед незрячих.
Пресцентр Вінницької обласної організації УТОС
