Восьмого червня відбувся урочистий захід з нагоди 85-річчя створення Українського товариства сліпих. Ця святкова подія проводилася на базі відпочинку «Маяк» Херсонського УВП УТОС у смт.Залізний Порт. До святкування ювілею були приурочені централізовані заходи ЦП УТОС, такі як засідання Президії ЦП УТОС, VI Пленум ЦП УТОС, а також Рада директорів підприємств УТОС і Рада голів обласних організацій УТОС.
Дружня, тепла і піднесена атмосфера панувала в залі. Урочисте засідання відкрив голова ЦП УТОС В.М.Більчич. Нагадавши історію заснування Товариства він, зокрема, зупинився на таких етапах його розвитку.
85 років тому в Україні постановою Ради Народних Комісарів України 4 червня 1933р. була створена одна з найбільших громадських організацій інвалідів – Українське товариство сліпих.
Основними завданнями, які покладались на цю громадську організацію – це поліпшення умов життя сліпих, їх матеріальне забезпечення, виховання та освіта сліпих, працевлаштування у державній і кооперативній промисловості, та в інших доступних для незрячих галузях народного господарства. Ця подія вплинула на подальше життя сліпих, привернула увагу суспільства до проблем інвалідів.
85 років, це і не так багато, але достатньо, щоб згадуючи про минуле можна було усвідомити і майбутнє, яке ґрунтується на цінній основі практичного досвіду, адже Товариство на своєму шляху перетерпіло чимало складного і накопичило не мало цінного.
Історія становлення та розвитку Українського товариства сліпих починається ще задовго до офіційного його оформлення.
Як відомо сліпота одна із найтяжчих форм інвалідності. Не випадково в середньовіччі смертна кара не рідко замінювалась осліпленням людини, тобто це прирівнювалось смерті.
Історія свідчить, що протягом багатьох століть сліпі люди не були пристосовані до практичної діяльності і знаходились на утриманні близьких, або просто жебракували.
Сліпі люди не враховувались при проведенні перепису населення, не видавалось жодних посвідчень особи.
Не зважаючи на тяжкі умови життя незрячої людини, деяким талановитим і дуже працьовитим сліпим, шляхом неймовірних зусиль, вдавалось досягнути високих вершин в сфері літератури, культури, музики тощо. Серед таких людей можна згадати Остапа Вересая, який досяг великої кобзарської майстерності і ним пишались Т.Г. Шевченко, М. Лисенко. Треба згадати і професора Київського університету Олександра Щербину, який все своє життя відстоював ідею створення організації сліпих в Україні, яка б безпосередньо займалась проблемами сліпих і захищала їх права та інтереси. О. Щербина приймав активну участь в організації УТОС.
Перші спроби створення організацій сліпих в царській Росії були до 1916 року, коли з’явилась чисельна армія осіб з інвалідністю по зору, які осліпли внаслідок першої світової війни. Однак тоді цьому перешкодили революційні події в Росії. Далі на заваді стала громадянська війна.
Після 1918 року сліпі громадяни в законодавчому порядку одержали право на об’єднання в громадські добровільні організації.
Ще на початку 20-х років ХХ століття у великих містах України – Києві, Харкові, Дніпропетровську та інших, при місцевих відділах соціального забезпечення, почали організовуватись дрібні виробничі артілі на кооперативних засадах, в яких працювали інваліди по зору.
В 1926 р. у Києві із декількох дрібних артілей організовується виробниче об’єднання «Слава», на базі якої пізніше була створена Київська міська організація УТОС.
На початку 1933р. в Україні існувало 12 місцевих осередків, які налічували понад 100 осіб з інвалідністю по зору. Починали фактично на пустому місці. Це були невеликі кустарні артілі, які і підприємствами в сучасному сенсі цього слова назвати важко.
Саме тут, певно слід сказати про принципову особливість Українського товариства сліпих. Хоча на Заході організації незрячих виникли набагато раніше, вони намагалися поліпшити становище своїх членів за рахунок допомоги з боку держави та суспільства, а УТОС від самого початку взяв курс на те, аби особи з інвалідністю по зору своїми руками та розумом, спільною працею створили своє благополуччя. Та й від тодішньої держави, яка не мала можливості допомогти особам з інвалідністю, і не знала, що можна зробити, марно було сподіватись на суттєву підтримку. Тому влада охоче погодилась, щоб особи з інвалідністю по зору самі вирішували свої проблеми, хоча, слід сказати, зовсім без допомоги їх не залишала.
У березні 1938 року в м. Києві відбувся І з’їзд Українського товариства сліпих, на якому було затверджено Статут Товариства, обрано Центральне правління, як керівний орган Товариства, головою ЦП було обрано учасника першої світової війни Едельмана Абрама Мойсейовича.
В 20– х – 30– х роках в Україні були спроби працевлаштування сліпих на великих заводах, але це не набуло масового поширення. А ось підприємства УТОС виявилися найбільш підходящою формою працевлаштування осіб з інвалідністю по зору. Таку політику підтримав I з’їзд УТОС і держава, яка таким чином перекладала турботу про сліпих на плечі нашого Товариства. Це було те, що пізніше одержало назву «соціально-трудової реабілітації».
В ті перші роки доводилося братися за будь – яку роботу, що лише траплялася: місити тісто – так місити, фасувати хімікати – теж готові, нанизувати намисто, молоти борошно чи переносити важкі колоди – все годилось. Ні про яку техніку безпеки чи затишні цехи не було й мови.
До того ж доводилось долати негативне ставлення влади до осіб з інвалідністю по зору. Мало хто вірив, що вони можуть виконувати серйозну і складну роботу. Та й деяких осіб треба було відучувати від жебрацтва і споживацтва. Адже багатовіковий досвід приниженого ставлення до осіб з інвалідністю по зору у суспільстві наклав свій негативний відбиток на їх психологію.Разом з тим постало завдання ліквідації неписьменності серед осіб з інвалідністю по зору, організації навчання дорослих осіб. Цьому сприяв розвиток книгодрукування за Брайлем та поява перших в Україні періодичних видань рельєфно-крапковим шрифтом.
З 1935 року починає виходити журнал «Праця сліпих». Це свідчення того, якого значення надавалося в Товаристві працевлаштуванню особам з інвалідністю по зору, але виданню дуже не поталанило. Після виходу кількох номерів журнал було закрито. Краща доля випала «Юному піонеру», який було засновано в 1934 році. Він проіснував аж до початку війни, а згодом був відновлений як «Школяр» – правонаступник «Юного піонера».
І в той же час необхідно було розбудовувати Товариство, зміцнювати його матеріальну базу, відкривати все нові й нові підприємства, переходити на виготовлення складніших виробів. Попри всі труднощі, сталінський терор, Товариство стрімко розвивалось. Напередодні війни на 36 підприємствах Товариства уже працювало 2700 інвалідів по зору.
На своєму віку Товариство було свідком багатьох цікавих і неоднозначних, трагічних колізій та подій, що відбувались в нашій країні впродовж 85 років його існування і кожна з них справляла свій вплив на життя і діяльність УТОС. Це і кривава війна, що двічі прокотилась Україною залишивши самі руїни та десятки тисяч осліплих воїнів і дітей, що втратили зір внаслідок воєнних дій. Це і страшна Чорнобильська катастрофа, це і теперішні воєнні дії на Донбасі. Під час Великої Вітчизняної Війни Українське товариство сліпих припинило свою діяльність. Частина його членів змогли евакуюватися до Казахстану та Центральної Азії. Там вони влилися в лави місцевих Товариств сліпих і своїм досвідом та енергією допомогли їм піднятися на вищий рівень. Більшість же утосівців залишилася на окупованій території і була змушена переживати лихоліття, як хто зміг. Одні знову взялися жебракувати, інші зайнялись ворожбою, на яку в ті важкі часи був великий попит, грою на різних музичних інструментах, ремісництвом. Багато хто загинув від голоду й холоду. Однак і серед осіб з інвалідністю по зору знайшлися народні месники, які активно боролися з ворогом. Хотілося б назвати керівника Ніжинського підпілля, Героя Радянського Союзу Якова Петровича Батюка, якому у травні Товариство відзначило 100-літній ювілей з Дня народження та харківського підпільника Андрія Івановича Синька.
Відразу ж після звільнення українських земель від окупантів підприємства УТОС відновлювали свою роботу, незважаючи на те, що приміщення часто були напівзруйновані, майно розграбоване. Не вистачало сировини, транспортних засобів, обладнання, працювати доводилось в неопалених цехах. Тому відновлення йшло нелегко. Так, на 1 липня 1944 року, коли переважна частина території України вже була визволена, функціонувало лише 19 підприємств.
Однак головною заслугою Товариства в ці роки є те, що воно змогло, взявши на себе функцію держави, працевлаштувати тисячі і тисячі колишніх воїнів, що втратили зір на фронтах і, тим самим, повернути їх до повноцінного життя. Адже відомо, як люди ставляться до сліпоти. Її нерідко ототожнюють з втратою самого життя, дієздатності людини. Тому часто-густо солдати і офіцери, що пройшли всі страхіття війни, накладали на себе руки, втративши зір.
Утосівці відвідували госпіталі з концертами, демонстрували там свої вироби, відшукували незрячих, навчали їх шрифту Брайля, доводячи своїм прикладом, що із втратою зору життя не закінчується. Чимало осліплих захисників вітчизни, подолавши психологічні потрясіння, викликані сліпотою, влилися в лави Товариства і своїм завзяттям та самовідданою працею принесли значну користь УТОС. На жаль, все менше і менше залишається серед нас ветеранів війни, які своїм героїзмом, не шкодуючи життя, врятували світ від фашистської чуми, і звершили ще один подвиг – подолавши сліпоту.
У повоєнні роки збільшується кількість підприємств УТОС. Після війни відновлено роботу 33-х міських райтосів та підприємств. З 1949 по 1955 рр. було організовано 15 нових міськрайтосів Товариство поступово бере на себе функції держави – залучення осіб з інвалідністю по зору до суспільно-корисної праці, повертає віру в життя, в самих себе і в той час вже стояло на обліку УТОС 60 тис. осіб з інвалідністю по зору І, ІІ групи.
Починаючи з 1956 року в УТОС розпочалась велика робота по зміцненню матеріально-технічної бази, прийняттю осіб з інвалідністю по зору у члени Товариства, будівництво нових підприємств, житлових будинків, гуртожитків, розвитку культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи. Одночасно проводиться робота по вдосконаленню структури Товариства: організовуються виробничі первинні організації, які об’єднували осіб з інвалідністю по зору, що працювали на УВП, а для непрацюючих створювались територіальні первинні організації.
В цей період керівниками організацій, підприємств багато працювало учасників другої світової війни , які втратили зір під час бойових дій, і вони були прикладом у виконанні своїх службових обов’язків.
З великою повагою ми сьогодні можемо назвати імена – Качура Івана Олександровича, Мартинова О.І., Максименко М.М., Находкіна Петра Родіоновича, Олейнікова Івана Юхимовича, Силка Г.М., Матвеева М.І., Ракуса Олексія Федотовича, Акімушкіна Віктора Михайловича та багатьох інших інвалідів війни, які мали великий життєвий досвід, внесли великий вклад у розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази Українського товариства сліпих.
До кінця 60-х років проблема працевлаштування осіб з інвалідністю по зору в Україні була в основному вирішена. Н черзі було питання раціонального та якісного працевлаштування і подальший розвиток виробництва.
В цей період триває перехід виробничої сфери Товариства від напівкустарних артілей і майстерень до високомеханізованих підприємств. Вона поступово стає частиною народногосподарського комплексу країни. Зростає авторитет Товариства в суспільстві.
Подальший розвиток утосівського виробництва як мікрочастки народногосподарського комплексу пов’язаний зі зростанням кооперації з державною промисловістю. За кооперацією працюють багато підприємств, що дозволило відмовитись від шкідливих робіт та нерентабельних виробів. Зникають з виробничої номенклатури мотузки, валянці, перламутрові ґудзики, деякі види цвяхів, дерев’яної тари тощо. Вони поступаються місцем складальним роботам для підприємств державної промисловості. Якою гордістю були тоді сповнені серця незрячих робітників, що і їхня праця вкладена в теле- та радіоприймачі, тепловози, ліфти та інші складні машини і прилади.
За замкненим циклом утосівці виготовляли кілька модифікацій вимикачів, електро – та радіо розеток, перемикачів та пускачів, реле, трансформаторів – всіх електроустановних виробів та низьковольтної апаратури і не перелічити. Автомобільна та тракторна промисловість забезпечувалась маслофільтрами, іншими комплектуючими. Значного поширення набуло виробництво закупорювальної (кроненкорок, кришки для консервування) та картонажної продукції. Одне слово: УТОС випускав тоді різних товарів на сотні мільйонів карбованців. Деякі УВО та УВП за рівнем механізації та організації праці мало чим відрізнялися від державних підприємств (Донецьке, Дніпропетровське УВО, Білоцерківське, Коростенське УВП).
Кооперація з держпромисловістю дала змогу економити значні кошти на придбанні основних фондів (машини, дороге обладнання), а вкладати їх у зведення житлових будинків, соціально-культурних комплексів, оздоровчих закладів, гуртожитків, проводити різні культурні та спортивно-оздоровчі заходи. За власні кошти Товариство надавало путівки до оздоровниць, де щорічно відновлювали своє здоров’я тисячі осіб з інвалідністю по зору, утримувало територіальні первинні організації, видавало за пільговими цінами, а то й безкоштовно, магнітофони, виділяло матеріальну допомогу на читача школярам вечірніх та заочних шкіл, студентам, випускало журнали, а пізніше й газету, закуповувало літературу для десятків спеціалізованих утосівських бібліотек, фінансувало випуск озвученої книги.
В 70-80 роках минулого століття Товариство мало значні успіхи в розвитку виробничої сфери. З 1971 року почалась реорганізація управління виробництва і створення територіально-виробничих одиниць – об’єднань і вже в 1973 році діяло 6 об’єднань.
В ці роки вводяться в дію виробничі комплекси Коростенського і Вінницького УВП, виробничі будівлі Дніпропетровського, Сімферопольського, Одеського та інші УВО, побудовані будинки культури Донецького та Одеського УВО, Коростенського УВП, клуби Білоцерківського, Черкаського УВП, гуртожитки поліпшеного планування на Дніпропетровському, Чернівецькому УВО, бази відпочинку Донецького, Дніпропетровського УВО, Херсонського, Мукачівського, Миколаївського УВП, будівництво Центральної бібліотеки в м. Києві.
Щорічно більше 500 сімей працівників системи одержувало житло. За рахунок коштів УТОС утримувалась вся соціальна структура, санаторії, бібліотеки, обласні організації, друковані видання.
У продовж 80-х років Центральне правління розробило і прийняло низку комплексних цільових програм, спрямованих на подальший розвиток виробництва, науково-технічний прогрес, удосконалення реабілітаційного процесу, забезпечення розвитку соціальної сфери, покращення умов праці та її безпеки тощо.
На початку 90-х років з переходом до ринкового господарювання УТОС охопила криза. Багатьох спочатку не дуже лякали розмови про ринкові відносини. До того ж, у 1991 році прибуток та заробітна плата продовжували зростати, в наслідок чого й на рівні окремого працівника і колективів міцніли ілюзії економічного добробуту.А тим часом справжній економічний фундамент усе відчутніше «просідав», скоротилися натуральні обсяги виробництва, не виконувались договірні зобов’язання, зменшувались завантаження робочих місць. Тоді ще ніхто не мав уяви наскільки серйозних наслідків завдасть криза економіці наших підприємств. Об’єктивні умови переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки, поставили на порядок денний боротьбу за виживання, посилення соціально-трудової реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю по зору до нових умов. Ці завдання доводилось вирішувати в надзвичайно складних умовах.
Перед Центральним правлінням та його виробничими структурами виникали все нові і нові проблеми, що вимагали свого вирішення. Оскільки виробнича структура являлась економічною основою Товариства, ЦП УТОС доводилось частіше ставити на порядок денний питання, що стосуються виробничої сфери УТОС, але незважаючи на всі заходи, що були вжиті Центральним правлінням, керівниками УВО, УВП ,організаціями системи ,повністю зупинити спад виробництва на той час не вдалося.
Вишукувалися нові методи та форми у розв’язанні проблемних питань. Постійна і наполеглива робота в Комітетах Верховної Ради, у Кабінеті Міністрів, різних Міністерствах, відомствах, зустрічі з Президентом України, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради, народними депутатами ВР, дали можливість відстояти пільги для підприємств УТОС і отримувати фінансову допомогу з Державного бюджету на підтримку непромислової сфери.
Вжиті заходи давали можливість вчасно долати труднощі і намагатися йти в ногу з часом. Жодний удар підступної долі не зміг змусити утосівців відступитися. Керівники наших структур засвоїли перші уроки ринкової економіки, почали сміливіше і грамотніше боротися за повернення втрачених позицій.
Центральне правління та його апарат постійно вишукували нові форми та методи у розв’язанні проблемних питань. Певну спрямованість дій у розв’язанні виникаючих проблем повинна була дати інтеграція осіб з інвалідністю по зору у суспільство. З цією метою було вирішено систематично і цілеспрямовано проводити роботу з розширення та поглиблення інтеграційного процесу осіб з інвалідністю по зору.
Обласні організації і їх осередки стали наполегливо проводити роботу щодо діяльності УТОС та проблеми інвалідності, ввели в практику щорічно відзначати Міжнародний день білої тростини, проведення круглих столів, спілкування з пресою, виступи на телебаченні, що давало непогані результати.
Обласні правління та первинні організації УТОС за останні роки перетворились на ефективний і надійний інструмент соціального захисту осіб з інвалідністю по зору на місцях. Для багатьох утосівців ТПО стали неначе рідною домівкою, надійним захисником і моральною підтримкою в цьому жорстокому світі.
Діяльність первинних організацій – то різнопланова творча праця, як у сфері духовної творчості, так і у плані вишукування різноманітних шляхів покращення соціального захисту інвалідів. Утосівським лідерам доводилось проявляти свою винахідливість, компетентність, наполегливість, дипломатичність в роботі. Ряд обласних організацій з їх осередками у тривалій наполегливій боротьбі за виживання набули чималого досвіду.
Незважаючи на постійно виникаючі проблеми, складності в діяльності структур УТОС, на підприємствах УТОС збільшуються обсяги виробництва, освоюються нові вироби, вирішуються соціальні питання.
Відомча преса, використовуючи передовий досвід найкращих керівників підприємств, обласних організацій висвітлює його на сторінках своїх видань.
На сьогодні, не зважаючи на значні труднощі, структура Товариства живе і функціонує. Завдяки фінансовій підтримці держави збережена соціальна непромислова сфера УТОС, а це бази відпочинку, Боярський будинок відпочинку, Центральна бібліотека та спеціалізовані бібліотеки в регіонах і на підприємствах УТОС, капела бандуристів «Карпати», гуртожитки, медичні пункти та інше. Не згортається культмасова, фізкультурно-оздоровча та спортивно-масова робота. Функціонують будинки культури, клуби, проводяться огляди, конкурси, спортсмени УТОС беруть активну участь в Паралімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи і досягають високих успіхів.
Попри усі негаразди і випробування, які переживає Україна, більшість колективів УВО, УВП цілеспрямовано шукають шляхи подолання труднощів, вчаться жити і господарювати в нелегких умовах ринку. Первинні організації та обласні правління відстоюють права і інтереси осіб з інвалідністю по зору, перетворившись в дієвий інструмент соціального захисту осіб з інвалідністю по зору на місцях.
За цю невтомну копітку роботу ми маємо завдячувати в першу чергу всім членам УТОС, рядовим працівникам, спеціалістам, керівникам підприємств, організацій, які робили і роблять все залежне від них, щоб система УТОС була життєздатна.
З вдячністю і повагою ми повинні згадати тих, хто закладав фундамент УТОС – це А.М. Едельман., А.І. Синько, Г.І. Касьянов, І.Н. Рибалко, Г.М. Лейбін та інші.
З великою повагою ми говоримо про Івана Олександровича Качура, який був головою ЦП УТОС з 1957 року. На його долю випали тяжкі роки відбудови, він разом з Товариством пережив і найщасливіші миті системи, стрімкий розвиток УТОС. Зміцніла тоді матеріально-технічна база, очевидні зміни відбулися в соціальній і культурно-освітній сфері.
Добрий, яскравий слід залишив у житті Товариства Віктор Михайлович Акімушкін, який понад 20 років був головою Центрального правління. Великий організатор виробництва, досвідчений керівник і господар, він наполегливо дбав про постійне зміцнення і розвиток підприємств, об’єднань УТОС, виховував кадри керівників підприємств, організацій УТОС, був новатором усіх нових ідей, постійно турбувався про поліпшення добробуту людей, був відданий справам Товариства до кінця свого життя.
Вже багато років працюють в системі ряд керівників, які внесли і постійно вносять значний внесок у вирішення статутних завдань товариства це: Лежепьоков Леонід Павлович, Удовик Георгій Данилович, Бессараб Микола Павлович, Савчук Анатолій Анатолійович, Жидких Степан Степанович, Дешко Віталій Костянтинович, Грінбойм Михайло Якович, Фестрига Іван Степанович, Симончук Юрій Прокопович, Скіцько Богдан Васильович, Кірікіщук Лариса Володимирівна, Драчевська Тетяна Євгенівна, Кіт Сергій Васильович, Троцько Борис Володимирович, Сандюк Сильва Дмитрівна, Віньковська Людмила Миколаївна, Раєва Валентина Миколаївна, Геля Віктор Михейович, Подранецький Ігор Петрович, Вишняков Юрій Миколайович, Федорець Петро Семенович, Таран Ніна Іванівна, Качановський Юрій Анатолійович, Максименко Олексій Миколайович, Савчук Ярослав Григорович, Леонідова Людмила Никифорівна, Савченко Ольга Володимирівна, Рожок Ірина Сергіївна, Горбенко Василь Григорович, Матвієнко Юрій Анатолійович, Кузнєцов Віктор Дмитрович, Новосецький Михайло Миколайович, Сирота Марія Іванівна, Бісик Зеновій Іванович, Боровська Любов Володимирівна, Куцопей Іван Андрійович, Вороновський Анатолій Анатолійович, Сокол Євген Леонідович, Войтович Олексій Павлович, Осадчук Юрій Романович, Долбня Сергій Семенович, Булгаков Петро Іванович, Логвіненко Тетяна Миколаївна, Зубач Василь Дмитрович, Красноштан Любов Віталіївна, Геращенко Галина Павлівна, Бовт Ганна Іванівна, Ярмола Тетяна Петрівна, Нерода Анатолій Іванович, Балицький Борис Миколайович, Голубенко Володимир Віленович, Івасенко Марія Іванівна, Романюк Віктор Володимирович, Бондаренко Олександр Миколайович, Ольховська Людмила Іванівна, Гришин Юрій Юрійович, Порадовський Станіслав Петрович, Суховершко Алла Вікторівна, Ткаченко Олександр Іванович, Покутня Наталія Василівна, Нагорна Валентина Семенівна.
Ми висловлюємо щиру вдячність керівникам підприємств, організацій які внесли значний вклад в розбудову Товариства і на даний час знаходяться на заслуженому відпочинку це: Михайлов Іван Тимофійович, Брославський Едуард Львович, Омельчук Петро Іванович, Фесенко Олександр Якович, Скиба Віктор Григорович, Лазарев Михайло Миколайович, Намазало Василь Михайлович, Таран Іван Володимирович, Лебедєва Олена Федорівна, Сєрікова Лариса Семенівна, Гаврилуца Іван Ксенофонтович, Крупей Мирон Ярославович, Кобиль Анатолій Павлович, Лабунський Володимир Арсенійович, Нестеренко Михайло Юхимович.
Згадуючи кращих людей Товариства, ми висловлюємо їм нашу велику подяку, а також усім членам УТОС, усім працівникам, які в різні періоди розвитку УТОС приймали активну участь у вирішенні питань соціально-трудової та медичної реабілітації осіб з інвалідністю по зору.
Українське товариство сліпих, яке на даний час об’єднує біля 50 тис. осіб з інвалідністю по зору. Це особи з інвалідністю по зору І-ої, ІІ-ої та ІІІ групи, люди різного віку, освітнього рівня, професій, життєвого досвіду.
Серед осіб з інвалідністю по зору, як у минулому, так і сьогодні чимало видатних осіб, імена яких широко відомі в Україні.
Академік Василь Янчук та професор Григорій Цейтлін, якому у 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі присвоїв звання «Людина року – 1992» – творцеві комп’ютерної програми «Вікно у світі». Лауреат Шевченківської премії Володимир Заболотний, інші вчені, літератори, тифлологи, музиканти, юристи.
Не мало складного і відповідального випало і на ювілейний рік. Наші вороги знову розпочали і продовжують наступ на Україну, українську землю, наші надбання. Росія загарбала, окупувала Крим. Наші всі структури в Криму: Сімферопольське, Керченське, Ялтинське, Севастопольське УВП, Євпаторійський санаторій, були безжально загарбані.
Нині триває війна на Донбасі. Луганські підприємства розграбовані, Краснолуцьке, Донецьке, Єнакіївське, Макіївське підприємства залишились на непідконтрольній Україні території.
Але ми повинні вірити в те, що Україна поверне свої землі, кордони та повернуться наші утосівські надбання.
Не менше проблем нас очікує і в найближчому майбутньому. На жаль, і в наш час інколи люди народжуються з вадами зору, або передчасно втрачають його, сліпота була і є непоправною бідою, безжалісною і невблаганною, та всім треба знати і пам’ятати, що ця біда може обернутися трагедією, якщо людина залишається з нею віч-на-віч.
На цьому тернистому шляху, долаючи одні бар’єри за іншими, зустрічаємося з новими перешкодами, які вимагають чималого зусилля, набуття необхідного досвіду, а утосівці, при підтримці держави, шукають шляхи для виживання, як Товариства в цілому, так і кожного підприємства чи організації зокрема. І, як не важко, вони все ж таки шляхи знаходять.
Держава допомагає і цінує роботу Товариства. За що ми щиро вдячні Президенту України Петру Олексійовичу Порошенко, Прем’єр-міністру України Володимиру Борисовичу Гройсману, Голові Верховної Ради України Андрію Володимировичу Парубію, Міністру соціальної політики Андрію Олексійовичу Реві, Уповноваженому Президента України з прав людей з інвалідністю Валерію Михайловичу Сушкевичу та іншим представникам влади. УТОС має пільги з оподаткування, пільги на послуги, отримує фінансову підтримку з державного бюджету на утримання невиробничої сфери.
Окремі наші представники Товариства відзначені відзнаками Президента України, Кабінету Міністрів, ряду Міністерств, а серед них – Геля Віктор Михейович, Савчук Анатолій Анатолійович, Федорець Петро Семенович, Кірікіщук Лариса Володимирівна, Кіт Сергій Васильович, Бессараб Микола Павлович та інші.
Працьовитість, згуртованість, творчий пошук, незламність духу, що притаманні утосівцям, підтримка з боку держави та суспільства, дають змогу вирішувати нагальні питання, поліпшувати добробут осіб з інвалідністю по зору.
Сьогодні, відзначаючи цей ювілей, хочу побажати усім Вам, хто допомагав у створенні та розбудові Товариства, і тим хто, своєю працею доводить, що Українське товариство сліпих життєздатна система – щастя, здоров’я, радості, доброти і надії на краще майбутнє.
Після розповіді про історію Товариства та слів привітання голови ЦП УТОС усіх присутніх з ювілеєм привітав губернатор Херсонщини Андрій Гордєєв, якому була доручена почесна місія озвучити щирі привітання Товариству від Президента України та Прем’єр-міністра України. Також вітальні слова було надані гостям заходу: Генеральному секретарю Національної Асамблеї осіб з інвалідністю України В.М.Назаренко, директору Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів О.О.Ракші, директору Херсонського підприємства глухих Ф.М.Фоміна та ін. А потім лунали щирі слова від наших залужених членів УТОС, справжніх ентузіастів своєї справи, які все своє життя і всі свої сили віддають на благо Товариства. Серед них Ю.П.Симончук, С.С.Жидких , П.І.Омельчук та інші.
Урочисте засідання продовжилося чудовою концертною програмою, яку подарував народний артист України Олег Гаврилюк.